Інтерв'ю з директором Клесівської дитячої музичної школи
Клесівська громада – це не лише територія. Перш за все – це люди, люди, які намагаються змінити на краще своє життя та життя інших, люди, які просто тут живуть і працюють. За будь якою справою стоїть людина. Одним з таких яскравих прикладів у нашій громаді є Володимир Грищук - директор та викладач Клесівської дитячої музичної школи, автор понад 60 пісень, творча, мудра особистість, що весь свій час і енергію віддає музиці та своїм вихованцям. Про проблеми та перспективи, мрії й просто буденні турботи директора закладу, де живе музика й дитячий сміх, читайте далі.
Володимир Йосипович, Ви вже не перший рік обіймаєте посаду директора школи. Як би Ви охарактеризували, оцінили діяльність селищної ради до об’єднання в Клесівську ОТГ і після? Чи впливає це якимось чином на роботу школи? Чи відчулися якісь зміни?
- Відверто кажучи, нинішня влада дуже багато зробила для музичної школи. Скільки б разів я не звертався – ніколи не почув слова «ні». Дуже багато музичних інструментів закупили, відремонтували духові інструменти та 3 баяни, а це все – космічні ціни: за ремонт одного і по 30-45 тис.грн … Довго мучилися з парканом: спочатку за власний кошт ставили сітку, ремонтували, але вигляд був нікудишній. Зайшов до селищної ради, розповів ситуацію. І рада, разом з депутатським корпусом виділили 50 тис.грн. Тепер маємо кований паркан.
На щотижневій нараді керівників комунальних установ громади у кожного час від часу виникають деякі господарські чи організаційні питання. Проте, лише ви звітуєте про хороший стан справ та, так би мовити, відсутність скарг. Від чого це залежить?
- Справа в тому, що я ніколи не звик турбувати селищну раду по дрібницях. Якщо у мене тече батарея – ми вирішуємо це з колективом: у мене є хороші хлопці-сторожі, які закачують рукави й роблять. Якщо у мене падає штукатурка – я сам закачую рукава і роблю. Потрібно зробити ремонт – всі викладачі як один. Я не наймаю жодних бригад.
Дехто каже, що колектив у нас золотий, я говорю – діамантовий. З ним можна вирішувати будь- які питання. Вже протягом чотирьох років я займаю дану посаду і досі жодна людина мені не сказала: «Йосипович, я цього не робитиму».
Всі ми знаємо, що у будь якому мистецтві присутня муза. А музика – це, безперечно, високе мистецтво. Отож, що надихає вас щодня працювати?
- У першу чергу надихають діти. Кожен викладач із нашого колективу любить усіх дітей як своїх. Ми для них, як батьки, а школа – другий дім. Діти йдуть сюди із задоволенням, що й надихає нас на творчу працю. Ще й те, що наші викладачі – професіонали. Вони обирають такі твори, над якими ми сидимо годинами, набиваючи мозолі.
Багато дітей у групах? – Загальна кількість дітей у школі – 130 чол., враховуючи філіал у с.Вири. Проте, основна маса дітей знаходиться в Клесові.
Філія школи успішно працює у с.Вири Сарненського району. Скільки років там триває викладацький процес і як це відбувається?
- 4 роки. Відкрив Юрій Солтіс (екс. голова Виривської сільської ради – авт..), який закупив музичні інструменти. Заради такої справи побудував й другий поверх Будинку культури. Та й охочих навчатися у селі багато. Якби ж дозволили розширити штат…
Тобто, Ви нічого з собою не возите, там все є?- Нічогісінько не возимо! Фортепіано є, баяни є, скрипки є, гітари є, апаратура для музичної літератури та програвачі є. Скільки тут дітей навчається? – 31 учень. Якби ж розширити! Бажаючих багато, проте ми не можемо їх прийняти – все впирається в фінанси.
Неодноразово жителі с.Карпилівка позитивно відгукувалися про створення такого відділення й у їх селі. Наскільки це можливо?
- Це все можливо. Спочатку потрібно створити базу для проведення навчання. Якщо її не буде – немає сенсу набирати учнів та викладачів. Головне – придбати інструменти, які зараз коштують надто дорого. Наприклад, звичайний учнівський баян – 36 тис.грн. Не кожен із батьків може собі це дозволити. Щоб зробити філіал потрібно: декілька баянів, фортепіано, скрипки. Одним словом – кошти немалі. Свого часу Юрій Солтіс вложив до 200 тис.грн аби відкрити філію у Вирах. Це було 4 роки тому. Зараз треба помножити на 3.
Чи є у вас улюбленці серед учнів або ті, ким ви найбільше пишаєтеся?
- Не має хороших чи поганих дітей. Для нас усі рівні. Ми дітей любимо усіх наче власних. Вони можуть зачіску вчителю зробити чи на руки сісти. Атмосфера у закладі – домашня. Діти йдуть сюди із задоволенням. А дехто й ночував би тут. Їм байдуже вихідний це чи ні. На вихідних навіть з Вирів діти доїжджають у Клесів за свій кошт, щоб провести репетиції.
Окрім вашої викладацької роботи в загальноосвітніх закладах та дитячій музичній школі, вас ще знають як автора слів та музики гімну селища Клесів. Чим ще ви можете похизуватися?
- Це давня історія(сміється). Я раніше займався цим, тому що працював у загальноосвітній школі. Репертуару як такого на той час не існувало і я був просто змушений сам писати тексти й музику. Так вийшло, що у мене понад 60 своїх пісень у двох збірниках.
Гімн Клесова написав до сторіччя селища. Потім мене попросили написати гімн Ліцею, згодом - гімн шахово-шашкового клубу «Біла тура».
Чи не намагалися вас «переманити» в інше селище або ще деінде?
- В принципі, таких пропозицій не було. Та й звідси я не пішов би. По одній простій причині – такого колективу не знайдеш в Рівненській області: знаю, адже я працював і в Рівному, Колоденці, Корнині та інших місцях. Головне, що їх не потрібно заставляти та не заважати працювати: вони знають що робити, як робити і коли.
Що з’явилося перше: інтерес до музики чи до викладання? Що стало поштовхом до такого вибору?
- Поштовх – це мій викладач по баяну – Володимир Демиденко. Я – баяніст. Закінчував музичну школу в Клесові. Це було дуже давно. Завдяки йому я й полюбив цю справу. Ми часто їздили по концертах. На той час при Будинку культури існували агітбригади. Наша – обслуговувала всі села (Рівн.обл – авт..). Покійний Савелій Олександрович теж приймав участь. Після закінчення школи навчався в музичному училищі. І по цей день працюю в музичній галузі.
На яких музичних інструментах граєте?
- Окрім баяна, володію бас-гітарою. Це завдяки Івану Івановичу – керівнику нашого ансамблю. Просто не було кому грати. Він написав такі партії, що я ночами сидів за музичним інструментом і мозолі були до крові. Але, завдяки йому, я полюбив цей інструмент. Трошки граю й на фортепіано та гітарі. Кожен музикант грає на 2-3 музичних інструментах – це однозначно.
Якій музиці віддаєте перевагу? Улюблені композитори?
- Безперечно, класика. Популярну послухав один, два дні, на третій – втрачає популярність. Класична музика: Бах, Бетховен, Моцарт – неперевершені композитори, генії. На даний час ніхто таких творів не напише. Взяти, наприклад, Баха, Моцарта – це було 300-400 років тому, та вони популярні й по сьогодні. До цього дня її слухають, виконують. Жодна музична школа, училище, інститут не обходяться без цієї музики. Послухайте також твори Бортнянського, Веделя – по шкірі йдуть мурашки. А Моцарт, його Реквієм…
Які, на вашу думку, мінуси та плюси в вашій роботі?
- На рахунок викладання. Я веду теорію музики, музичну літературу: це ті ж композитори, їх біографії. Діти повинні знати на слух класичну музику. Тут проблеми відсутні. Щодо директорської роботи, то тут єдиним мінусом є багато непотрібної роботи, тобто «бумажної». «Бюрократія сидить на бюрократії й бюрократією поганяє» - це біда. Це заважає не лише мені, а всім. – Але, інколи, цими «бумажками» ми себе перестраховуємо. – Це єдине, що перестраховуємо. Але кому це потрібно?! Є людська довіра, слово. Наприклад, якщо я сказав, що зроблю, значить я лишу свою роботу, але виконаю те, що обіцяв. – Проте, у Міністерствах так не вважають…
Вихованці закладу неодноразово повертаються з різних конкурсів з нагородами та призами. Ви відвідуєте такі концерти згідно певного плану чи існують незалежні запрошення?
- Згідно плану роботи школи обов’язковими є академічні, тобто внутрішні концерти. Проте, ми приймаємо участь і в обласних конкурсах. Нещодавно відвідали один з них, але ще не маємо результатів.Дуже врожайним був минулий та позаминулий роки: їздили до Трускавця, Вінниці. Цьогоріч не відвідували такі заходи з однієї простої причини – всі ці конкурси – надто дороге задоволення. Для прикладу: кожен конкурсант лише за участь має заплатити 500 грн, плюс проживання та харчування – за власний рахунок. Разом набігає до 2 тис.грн. Не всі батьки можуть дати такі кошти.
Також приходили запрошення з Києва, Харкова, Одеси. Але все це потребує грошей. 19 травня плануємо їхати на регіональний конкурс піаністів в м.Рівне. Думаю, що ми будемо не останніми, бо дітки дуже здібні. Нещодавно брали участь у Рівненському обласному конкурсі, щоправда, не зайняли ніяких місць, але отримали відзнаки та подяки від викладачів музичного училища.
На останок прошу поділитися зі читачами своїми планами, планами школи на майбутнє. Та все ж таки існують і проблемні питання. Як їх вирішуватимете? Що з запланованого, на вашу думку, можна здійснити ближчим часом, а що більш далекоглядно?
- Ой, плани маємо дуже грандіозні. Якби я мав власні кошти чи директорський фонд, то зробив би з цієї школи палац. Це зробили б і самі викладачі. Ми в першу чергу утеплили б фасад школи. Завдячуючи селищній раді, утеплили горище. Цієї зими нам було набагато тепліше. Ще маємо мрію збільшити кількість навчальних кабінетів. Наявних класів не вистачає для 10 викладачів. У вівторок та п’ятницю мій кабінет – в кочегарці, бо тут(кабінет директора – авт..) займається скрипаль. Не має де займатися духовику, бо інструмент дуже сильний і, працюючи, заважає скрипці та фортепіано. Нам би дуже хотілося отримати у використання приміщення, де діє публічно-шкільна бібліотека смт.Клесів. Однак, поки що ніде їх перемістити. Хотілося б й дещо розширити штат, а це все залежить від селищної ради. Змушені відмовляти багатьом діткам.
Чого б ви побажали для наших читачів?.
- Частіше приходити на такі концерти, які дає музична школа. Дуже гарно відвідують наші концерти у Клесові. Взагалі, накраща публіка – клесівська. Клесівський глядач – золотий глядач. Яка б музика не звучала, навіть якщо дитинка збилася, її завжди підтримають оплесками, навіть оваціями.
Дякую Вам, Володимире Йосиповичу, за цікаву розмову та вичерпні відповіді. Бажаю Вам наснаги для щоденної праці, натхнення та успіху у професійній діяльності, вдячних учнів та поціновувачів Вашої творчості. Нехай Вас ніколи не залишає муза, а бажання творити прекрасне лише зростає!
Спілкувалася
Ольга Мартинюк
1.На фото Водлодимир Грищук
2. Колектив Клесівської дитячої музичної школи. Фото надала Ольга Романчук
