Народні традиції та звичаї на Івана Купала
Мабуть, найколоритнішим та найцікавішим святом влітку є Івана Купала, традиції та звичаї якого, збереглися і по цей день.
Івана Купала - народне свято східних слов'ян, присвячене дню літнього сонцестояння і найвищого розквіту природи. Святкують його з вечора 6 липня до вечора 7 липня.
Відзначають Купала здавна по всій Україні, щоправда, з певними відмінностями по регіонах. Зазвичай цей день проводили на природі і присвячували його святкуванню, веселощам та танцям біля багаття.
Завершували свято, стрибаючи через вогонь, купанням та киданням вінків у воду, і нарешті, спаленням опудал Купала та його жіночого відповідника Марени.
Купальські обряди та ігри дуже різноманітні, якщо враховувати усі територіальні відмінності. Обряд проходить в такій послідовності: ставиться купальське деревце, навколо якого водять танки і співають пісні; розпалюєть вогнище, через яке потім стрибають; розривають деревце; топлять у воді або спалюють опудало (Марену, Купайла); пускають вінки у воду; водять танки і співають усю ніч.
Напередодні Купайла чоловіки та жінки йшли у ліси, на болота, де збирали зілля, копали корені, після чого готували з них ритуальні напої. Потім розпочиналося насичене танцями і піснями нічне гуляння. Плели вінки, квітчалися зеленню.
Святкування розпочиналося біля річок. Дівчата плетуть вінки з польових квітів і перед заходом сонця збираються на вигонах біля річок, а потім пускають вінки по воді.
Традиційно в ніч з 6 липня на 7 ворожать на своїх «суджених», ворожіння на Івана Купала здавна вважають правдивим та доленосним.
Виготовлення опудала головних персонажів свята — Купала та Марени, вважалося початком свята. Взявшись за руки, дівчата ходять навколо Купала й Марени та співають пісень. Основною темою цих хороводів є кохання. Чоловіки й жінки також сходяться на це видовище, але у співах участі не беруть.
Існують свідчення про обрядове дерево на свято Купала, схоже на весільне гільце, відоме як «Купа?ло» («Купа?йло», «Купа?йлиця»). Дерево прикрашали стрічками, квітами й вінками; воно уособлювало рослинність у період літа й очікування від неї щедрих плодів восени.
Купальське вогнище, згідно з переказами, має велику силу. Через купальське вогнище стрибають усі, проходячи таким чином своєрідний ритуал очищення. Тож вважалося, що коли дівчина та хлопець, які кохають одне одного, взявшись за руки, стрибають у парі через вогнище і їхні руки залишаються з'єднаними, то вони, побравшись, все життя проживуть разом.
Після втоплення Марени дівчата тікають від хлопців до води, щоб ворожити («заворожувати вроду»). Вони дістають свічки, запалюють їх і, прилаштувавши до своїх вінків, пускають на воду. Поки вінки пливуть, дівчата йдуть понад річкою та співають.
Часто хлопці намагаються зловити вінки дівчат. Пари заздалегідь домовляються про те, яким буде вінок. Кожна дівчина плете його так, щоб можна було впізнати: вплітають яскраву свічку або велику квітку. Якщо хлопцю вдається зловити вінок коханої, діставшись до нього вплав чи на човні, це вважається доброю прикметою для їх подальшої спільної долі.
Згідно з народним повір'ям, якщо вінок пливе добре й гарно горить свічка, то дівчина вийде заміж, а якщо він крутиться на місці, — то ще дівуватиме, а як потоне — заміж не вийде взагалі. Якщо ж вінок відпливе далеко й пристане до якогось берега, то значить, що туди дівчина заміж піде. Якщо ж вінок плавав по центру річки, то вважалося, що рік пройде без значних змін. Якщо вінок прибило до берега, то буде біда.
Також, вінки, в яких дівчата беруть участь у святкуванні купальського свята, наділені цілющою силою. Тому й закидали дівчата їх через голову на дах хати, а інші зберігали на горищі, вірячи, що зілля, з якого сплетений вінок, вилікує від усіляких хвороб.
Джерело: Рівненський обласний центр народної творчості
