Втеча з окупованого Херсона: дорога до свободи Катерини Грудко
До ранку 24 лютого Катерина Грудко жила звичним мирним життям, як і більшість українців. Та, рятуючись від війни, на руках з п’ятирічною Дар’єю, змушена була залишити затишне помешкання в рідному Херсоні. До Клесова жінка приїхала на початку квітня. Численні російські блокпости минали в одній автівці троє жінок, четверо дітей і дві собаки. Діставшись на підконтрольну Україні територію була вражена, адже тут, майже все працювало, вирувало життя. Місцем прихистку Клесів обрала не випадково. Тут народилася, залишилися друзі дитинства. Вже нині, у відносній безпеці, трохи оговтавшись, згадує про тодішні події.
- О 5 ранку я прокинулася від звуків вибухів за вікном. Зрозуміла не відразу. Було багато пропущених дзвінків від друзів і родичів. Поспілкувавшись по телефону, вийшла на балкон, де на власні очі побачила чорний дим з Чорнобаївки. Там бомбили аеропорт, – розповідає про перші хвилини воєнних дій. – Далі була паніка. Близько години міряла кроками квартиру в пошуках правильного рішення. Ще й мама на той час лежала в лікарні з інсультом. Лікарі повідомили пацієнтів про виписку…Згодом зібрали речі й виїхали до родичів в передмістя. Залишатися в квартирі на 9 поверсі було небезпечно. У цей час точилися бої на Антонівському мосту.
Тоді Катерина вперше в житті почула звук винищувача. Каже, що цей гул і відчуття «ватяних ніг» уже ніколи ні з чим не сплутаєш.
- За тиждень повернулися в Херсон. Ажіотаж з продуктами спустошив прилавки усіх магазинів. 1-2 березня російські військові зайшли у місто. Усе наче вимерло. Близько чотирьох діб ніхто не виходив з помешкань. Вороги їздили містом на військовій техніці, все нищили і грабували. Одним з перших спалили найбільший на півдні країни ТРЦ. Там працювала і я. – з сумом згадує пані Катерина. – У місті не функціонувала жодна служба. На зупинці біля цього ТРЦ вбили трьох чоловіків. Їх ніхто не міг забрати. Морги теж не працювали. Лише через 4-5 днів я помітила білий мікроавтобус з чорним написом «Морг». А в перший день у місцевому парку розстріляли 50 чоловіків із тероборони. Ніхто не спав. Усі чули ці автоматні черги. Звуки «бах-бах» лунали цілодобово. Залежно від їх інтенсивності бігали до ванної кімнати або спускалися у підвал. З приходом росіян сирени вмикати перестали.
Щоб пояснити те, що відбувається за вікном, Катерина говорила доньці, що прийшли погані дяді, які кидають гучні петарди. «Не бійся, вона до нас не дістане», - щоразу повторювала й міцно обіймала донечку. Та дівчинка досі боїться грози, яка так нагадує звуки війни.
Щоразу спати лягали одягненими. Поруч – документи й тривожна валізка. В кармані доньки – записка з контактними даними родичів. Ситуація була напружена. У місті панував хаос. Останньою подією, яка спонукала до втечі, став обшук у будинку. Шукали учасника антитерористичної операції. Ніхто не знав, чого очікувати від чужинців. Страх за життя маленької Дар’ї переборов усі сумніви. Катерина вирішила, що залишатися далі в окупованому Херсоні надто небезпечно.
Дорогою з міста проїхали близько 13 ворожих блокпостів. На кожному робили обшук, перевіряли документи, телефони. Їхали полями, за селами, різними балками, лісосмугами. Обабіч дороги чорніли безліч спалених, розстріляних машин. Видихнути вдалося вже на Миколаївщині, коли проїхали український блокпост. З п’ятої ранку до третьої дня діставалися до Миколаєва. За цей час про жодну зупинку не було навіть і мови. Ніхто нічого не їв і не просився до вбиральні. Далі - до Одеси, а звідти потягом – сюди. (до Клесова – авт.). Зареєструвалися у місцевому Центрі надання адміністративних послуг. З державними виплатами, каже, наразі проблем нема. Хоча на початку були затримки. А благодійна допомога, зокрема у вигляді продуктових наборів від Громада, дружня до дітей та молоді , Асоціація міст України, яку переселенка отримує в селищній раді дозволяє суттєво економити бюджет родини.
На питання про плани на майбутнє Катерина відповідає, що сподівається на скору зустріч з чоловіком-моряком, який з січня у закордонному відрядженні. Та жити, всупереч усьому, хочуть на мирній українській землі.
Ольга МАРТИНЮК
Фото з сімейного архіву Катерини Грудко
