23 квітня - другі роковини загибелі Миколи Курильчика
Народився в Клесові, ріс у багатодітній родині. Його та четверо інших діток мама виховувала самотужки. Рідні розповіли, що хлопець з дитинства багато працював по господарству, не цурався ніякої роботи. Постійно допомагав сестрам бавити дітей. Дуже їх любив. До війська долучився у 2018 році. Там, на сході країни, у Слов’янську, він уперше стикнувся з обличчям війни. У 2020-у повернувся додому зі статусом учасника АТО. Та надовго лишити побратимів не зміг. У березні 2021-го підписав контракт терміном на 1 рік. Але, з початком повномасштабного вторгнення, продовжив.
«Коли повернувся на схід після поранення, три дні не виходив на зв'язок. Думала, що посивію., - згадує сестра Наталія. – Коли зателефонував, я заплакала. А він сміявся, казав: «якщо зі мною щось станеться – тобі подзвонять, я залишив твій номер». І додав, що там, де він знаходиться – саме пекло. Переписувалися востаннє перед Великоднем, вранці і в обід, а ввечері уже не відповів. Не відписав ні 24-го, ні 25-го».
Микола мав кохану. Розповідав удома, що планував після перемоги створити сім’ю та бавити власних діток. І продовжувати служити Україні в одній із військових частин. Та 26 квітня 2022 року родині повідомили про загибель рідної людини. Тепер він боронить нас у небесному війську.
За указом Президента України Володимира Зеленського № 460/2022 Микола Курильчик нагороджений орденом "За мужність" ІІІ ступеня (посмертно).
Дякуємо й низенько вклоняємось герою за мужність, патріотизм і захист. Щирі співчуття рідним! Терпіння і сили пережити горе!
