Друга річниця загибелі Героя: пам’ятаємо Володимира Симончука
29 квітня — день, що назавжди залишиться болем для рідних і всієї Клесівської громади. Минає друга річниця з дня загибелі нашого земляка — Симончука Володимира Павловича, жителя села Карпилівка.
Володимир народився 11 серпня 1976 року. Навчався у Карпилівській школі, згодом здобув професію водія. У 1993 році був призваний до лав Української армії, де служив зв’язківцем. Після повернення додому створив сім’ю, разом із дружиною виховував двох синів і двох доньок. Працював на будівництві як в Україні, так і за її межами.
Із початком повномасштабного вторгнення, не вагаючись, став на захист Батьківщини. Його історія — це історія тисяч українців, які без вагань стали на захист своєї держави. Молодший сержант, командир 1-го стрілецького відділення, Володимир виконував бойові завдання на сході України у складі 63-ї окремої механізованої бригади.
29 квітня 2024 року поблизу населеного пункту Діброва на Луганщині його життя обірвалося в бою за свободу і незалежність України.
Тривалий час Володимир вважався зниклим безвісти. Для рідних це були місяці болісного очікування і надії, яка, на жаль, не справдилася. Після загибелі він повернувся додому — на щиті, щоб знайти вічний спочинок у рідній землі, серед тих, кого любив і заради кого боровся.
За рядками військової біографії — життя людини, сповнене турботи про родину. Він був люблячим чоловіком, турботливим батьком, братом. Для громади — відважним Захисником, який до останнього подиху залишався вірним присязі та Україні.
Сьогодні Клесівська громада разом із родиною знову схиляє голови у скорботі. Пам’ять про Володимира — це не лише біль втрати, а й нагадування про ціну нашої свободи.
Його подвиг — назавжди у серцях тих, хто знав, любив і пам’ятає. Його ім’я — серед тих, завдяки кому Україна тримається і бореться.
Висловлюємо щирі співчуття рідним і близьким.
Вічна і світла пам’ять Герою.
